 «Здавна з прислів'ям нічого не розходиться»,— кажуть в Японії. На чому ж заснований незаперечний авторитет прислів'я, про яке В.І. Даль сказав, що це «судження, приповідка, повчання, висловлене натяком і пущене в ужиток з карбом народності»? Чому народна мудрість вважає за краще висловлюватися натяком і що робить вислів народним? Перед нами рідко постають подібні питання, бо ми одержуємо фольклорну інформацію разом з мовою і повністю довіряємо своїй мовній інтуїції. Але для дослідника, перекладача чи упорядника збірника тут криється багато проблем як теоретичного, так і суто практичного характеру. Спрощено-прагматичне трактування приказкового дидактизму здатне перетворити будь-яке зібрання текстів в ілюстрацію поширених уявлень про працелюбність та інші позитивні якості народу, про «класово-прогресивний» характер його світогляду тощо. Однак щеДаль попереджав, що приказковий фонд «не є катехізис моральності, ані настанова звичаям та співжиттю», але що в ньому «саме й повинні зійтися людська велемудрість із людською глупотою, розум з вульгарністю, добро із злом, правда з кривдою, людина повинна явитися тут такою, якою вона є взагалі, на всій земній кулі, і якою є частково в нашому народі; що зле — того цурайся, що добре — того дотримуйся, але не приховуй ні добра, ні зла, покажи все, що є». Чому ж ми сприймаємо прислів'я не просто як зібрання різноманітних відомостей, а як народну мудрість? Справа в тому, що вони дають нам далеко не будь-яку, а тільки найбільш важливу інформацію і одночасно — прийоми її використання. Прислів'я можна застосовувати як привітальну форму при зустрічі і як побажання-при розлуці, а це нагадує про колишні магічні функції цих словесних формул. Традиційний вислів часто допомагав нам приховати своє власне ставлення до людини, до подій, відбувшись загальноприйнятою оцінкою або приказкою, яка нічого не значить. Нас веселить і зацікавлює несподіване порівняння, незвичайний поворот думки, та й взагалі, як кажуть, «красна мова притчею». В японській народній традиції, як ї в фольклорі кожного іншого народу, сама назва «прислів'я» має дуже широке значення, що об'єднує вислови різних жанрів: прикмети, практичні рекомендації, приповідки-пустоговірки тощо. - Читати більше про японські прислів’я та приказки
- В епоху первісної словесної магії («ко-тодама») найбільше значення, очевидно, мала магічна функція стійких словесних формул, тому одна з найдавніших назв прислів'я, «котовадзе», етимологічно тлумачиться як «сакральний словесний акт», а тексти, що були зафіксовані під цією назвою в ранньосередньовічній літературі, близькі до заклять, заговорів та інших обрядових текстів, які узагальнено називають в сучасній фольклористиці речитативами «тонаегото». Одним з перших таких «прислів'їв» вважають інако-мовну фразу миші з підземної країни в одному з сюжетів міфологічного зводу «Кодзікі», записаного у VIII ст. Миша з'явилась перед богом Оокунінусі під час згубної степової пожежі й промовила загадкові слова: «Уті ва хорахора, то ва субусубу». Здогадавшись, що мова йде про мишачу нору, бог тупнув ногою і, спустившись у землю, що осіла під ним, спокійно переждав там пожежу. Приблизне значення фрази,— «Всередині просторо, зовні тісно», і різні її варіанти пізніше справді вживалися як приказка із значенням: «Дома герой, а на людях — нікчема». Однак у міфі перед нами скоріше стародавня загадка з тих, що правили колись за своєрідний текст на знання мови магічного інакомовлен-ня в межах обряду ініціації. Цікаво, що і в сучасному японському «Етнографічному словнику» за редакцією відомого фольклориста Янагіти Куніо (1875—1962) загадка визначена як «важкий для розуміння вислів „котовадза" з запитанням „що це?" в кінці». Можна було б навести ще кілька прикладів стародавніх прислів'їв і приказок у «Кодзікі» та деяких інших писемних пам'ятках раннього середньовіччя (VIII—XII ст.), але в цілому в літературі цього періоду зустрічається порівняно мало народних афоризмів, бо творець цієї літератури — родова аристократія досить швидко втратила зв'язок а народною традицією, створивши дуже своєрідну культуру, що грунтувалася на світогляді естетичного гедонізму.
Література феодального дворянства середніх віків (XIII—XVI ст.) дуже багата на афоризми, але це, як правило, цитати з китайських філософських та релігійних книг, історичних трактатів або ж китаїзовані народні вислови. Особливо багатоманітна дидактична функція цих текстів, що часто служили мнемонічними формулами для поповнення ерудиції, як, наприклад, буддійські катехізисні вислови «ньоноку».
І лише в пізньому середньовіччі (XVII— XIX ст.), типологічно близькому до культури нового часу, фольклор глибоко проникає в усі роди й жанри літератури: в міську демократичну прозу, театр Кабукі і Дзьорурі, поезію «хайкай», а особливо в комічні тривірші «сенрю», анекдоти «кобанасі» та ін.
Якщо середньовічні прислів'я сповнені чернечої вченості та благочестя, то потім в атмосфері культури барокко помітно активізуються їхні розважальнс-орнаментальні функції. Незвичайної популярності набувають різноманітні каламбурні прислів'я та пустомовки. Одну з перших добірок прислів'їв (707 текстів) помістив у своєму трактаті до поетики «хайкай» поет Мацуе Сігейорі в 1638 році, а з XVIII століття збірники прислів'їв видаються вже регулярно. Про популярність прислів'я в літературі нового часу красномовно свідчить такий факт: у одному з уривків комічної книги Сікітея Самби «Сучасна баня» (1809— 1813), що розповідає про побут і звичаї міщан, менш ніж у 150 ієрогліфічних знаках міститься 21 афористичний вислів. Це, по суті, діалоги з самих приказок.
На початок XIX століття склалася в її нинішньому вигляді гра в приказкові карти, в якій учасникам пропонується серед традиційного набору з 48 текстів відшукати швидше від суперників ті вислови, які читає вслух ведучий. Прислів'я можуть служити «мовним матеріалом» і в традиційній грі «сіріторі» (підхоплювання з кінця), коли кожен з учасників продовжує ланцюжок фраз, починаючи з того слова (чи складу), яким закінчив попередній, подібно до нашої «гри в міста».
Згадуючи своє дитинство, проведене в кінці XIX століття у провінції, Яна-гіто Куніо пише, що гра в загадки була для його однолітків справжньою «мовною ініціацією», яка вводила в світ багатозначного дорослого мовлення з його алегоричними афоризмами. Проте опис ігор з самими приказковими текстами у нього відсутній, і не випадково. У другій половині XIX століття загальноосвітня школа і засоби масової комунікації в Японії вже відняли у фольклору багато з його етнографічних функцій, так що за прикладами доречніше звернутися до архаїчних типів суспільства. Наприклад, у деяких народів Африки, які ще зберігають закони родової общини, існує до нашого часу жанр фольклору, названий вченими «загадкоприслів'ям», у якому відповіддю до приказкової алегорії є тлумачення цієї алегорії або ж паралельна алегорія, побудована на тих самих прийомах, що й перша. В Японії аналогію подібній грі можна виявити лише в пізньосередньовічних жартівливих діалогах «мурі-мондо», що за формою пародіюють буддійські катехізисні діалоги «мондо» і складаються з обміну каламбурними жартами. Тексти прислів'їв у них практично не зустрічаються. Проте типова для японських прислів'їв двочленна структура з паралельною алегорією або розкриттям алегорії у другому члені, який часто опускається, дозволяє припустити, що в давнину ці тексти могли мати діалогічну форму. Порівняємо японське прислів'я «Тигр помре — залишиться шкіра, людина помре — залишиться ім'я» з якутською загадкою «Відро потонуло, а дужка зверху» (людина померла, а ім'я її живе).
Нам рідко доводиться додавати роз'яснення до загальновідомих і цілком очевидних приказкових порівнянь типу «(Як) собака на сіні: сам не їсть і іншим не дає». Але якщо таке порівняння зробити умисно незвичайним, то слухачі будуть самі вимагати пояснення як відповіді на важку загадку, і це можна використати як риторичний прийом для привернення уваги до своєї оцінки описуваного явища.
Ставши загальновідомим, такий текст втрачає пояснювальну частину і стає звичайною приказкою. Характерним прикладом подібних «загадок у мові» можуть бути японські каламбурні вислови («сяре-котоба») і китайські недомовки-алегорії («сехоуюй»). І в тих, і в тих зв'язок життєвої ситуації з алегоричним текстом пояснюється в заключній каламбурній фразі. Ось для прикладу сяре-котоба: «(Як) нова тютюнова трубка», тобто нісенітниця; інше значення каламбуру — «не засмічується». А ось сехоуюй: « (Як) жаба, що стрибнула у колодязь», т:-5то щось незрозуміле; інше значення каламбуру — «плюх!».
Якщо ж обидва предмети, які співстав-ляються, названі в тексті, а далі розкрити* їх зв'язок, то це вже паремія у формі замкнутого речення, тобто не приказка, а особливий вид прислів'я. Наприклад: «Осіння погода та жіноче серце (сім разів на день міняється)». При всій своїй універсальності така конструкція була особливо поширена в Японії у так званих «тричленних» або «подвійних» загадках нового часу, у яких на питання суперника можна було дати будь-яку найбільш несподівану відповідь, але потім зуміти в додатковому поясненні дотепно (звичайно, за допомогою омонімічного каламбуру) зв'язати свою відповідь з питанням. При цьому, якщо хоча б один з предметів, які порівнюються, мав соціальний характер, то увесь текст набував відтінку сатиричного афоризму.
Питання: «Хмарний день». Відповідь: «Весілля бідняка». Пояснення: «Дощ все накрапає, але не йде (ніхто не танцює)». Питання: «Спрут». Відповідь: «Багач». Пояснення: «Багато ніг (багато грошей)».
У російських каламбурних загадках такого роду предмети, що порівнюються, найчастіше об'єднані у питальній частині: «Що спільного між сміттєвою ямою і придворною дамою? (Обидві при дворі)».
В японських літературних афоризмах, поетичних (жанр «маскудзуке») і прозаїчних (жанр «моновадзукусі»), а також в усних прислів'ях часто можна зустріти тричленну конструкцію із зворотним порядком елементів: «Чого ніколи не буває— то це грошей та привидів»; «Ніколи не вгадаєш — при тлумаченні слів і грі в кості». Для загадки така композиція незвичайна і, як правило, зв'язана з використанням тексту широко відомого прислів'я. Наприклад, відоме ще з XVIII століття прислів'я «Купець і ширма не покрутяться (не зігнуться) — не проживуть (не встануть)» у XIX столітті записане у вигляді загадки: «(Що це таке): Не покрутиться (не зігнеться) — не проживе (не встане)?» Відповідь:
Купець і ширма». Звичайно, прислів'я виявляють спорідненість не тільки а модними в новий час міськими каламбурами або тричленними загадками, а й зі всією системою жанрів (перш за все афористичних) фольклору селянської общини. Ось, наприклад, прислів'я: «Гроші без ніг, а йдуть»; «Чим старіший товкач, тим коротший»; «Повіки близько, а не
побачиш».
А ось відповідні загадки: «Без ніг, а ходять по всій країні» (гроші); «Чим старіший, тим коротший» (товкач); «Знаходяться перед очима, а не побачиш» (повіки).
Традиційні прислів'я і загадки використовують подібні мовні прийоми, наприклад, негативний паралелізм: «Без ніг, а рухається (змія), без рота, а співає (цикада) , без вух, а чує (риба)», або прийом ієрологічної шаради: «Три жінки зійдуться — вже галас». Вжите у прислів'ї слово «касімасії» — шумний (галасливий) — записується ієрогліфом, який складається із трьох ієрогліфів «жінка». Вживається у прислів'ях і загальна для різних жанрів фольклору так звана кумулятивна композиція, в якій багаторазово повторюється той самий конструктивний елемент: «Коли великий вітер, бондар радіє (тому що вітер здійме пилюку, а пилюка запорошить очі, а незрячі, як правило, стають мандрівними музикантами «дзато», що виконують оповіді під акомпанемент сямісена, а на сямісени йде котяча шкіра, і всіх кішок переловлять, а тоді розплодяться миші і погризуть усі діжки, значить, буде багато замовлень)».
У частині вислову, яка опускається — а без неї неясне мотивування його загального значення, може міститися не тільки подібне довге міркування, але й практично будь-який з епічних фольклорних жанрів. Так, приказка «Лисиця, яка запозичає владу тигра» припускає знання притчі про те, як лисиця, спіймана тигром, змогла запевнити царя звірів, що саме вона повинна бути головою, бо при її появі (у супроводі тигра) всі з.вірі з жахом кидаються врозтіч. Поширені у фольклорних текстах звуко-повтори і тавтології особливо характерні для прислів'їв-скоромовок: «Крадій крадієм окрадений» («Нусубіто га нусі-біто ні нусумару»).
Особливі числові прислів'я, так звані знаменні числа (мейсу), які виконували функції важливих класифікаційних і мнемонічних формул, а нині зустрічаються лише в дитячих піееньках-лічил-ках «кадзое-ута», колись теж включались у прислів'я: «Перше — селянин, друге — торговець, третє — самурай, четверте — ремісник, п'яте — танцюристка («сірабьосі»), шосте — синтоїстська жриця {«міко»), сьоме — жебрак, восьме — бродячий буддійський монах («хатітата-кі»), дев'яте — служитель крематорію, десяте — парія («ета»). Прислів'я утилітарного характеру (заклинання, погодні прикмети, тлумачення снів, практичні рекомендації, стародавні юридичні формули тощо) поступово набувають розширювального значення, стаючи прислів'ями та приказками. Так, наприклад, сільськогосподарське правило: «Персики й каштани (дають плоди через) — три роки, а хурма — (через) вісім років» у переносному смислі означає: «Всьому свій час», що підтверджується наявністю варіантів з доповненням: «А вдова (готова до заміжжя) — через, рік».
Процес варіювання смислових відтінків у прислів'ях відбувається безперервно й інколи приводить до заміни узагальнюючого значення тексту на прямо прот тилежний. Старе японське прислів'я «Співчуття не для людей» спочатку розумілося в тому смислі, що любов до ближнього, в кінці кінців, приносить плоди саме тим, хто любить, але в епоху загального прагматизму ці слова набули нового смислу: «Доброта нікому не йде на користь».
Інколи за одним текстом стоять два протилежні значення. «Бродячий пес набрідае на палицю» — цей вислів, широко відомий в Японії завдяки згадуваним уже приказковим картам, використовується і для підтримання ініціативи, і для засудження авантюризму, до певної міри відповідаючи прислів'ю: «Під лежачий камінь вода не тече». До загальновідомих явищ належить приказкова синонімія і омонімія. «Вчити водяника Кампу плавати» і «Читати Будді проповіді» — ці японські прислів'я, так само, як і прислів'я типу: «Не вчи кульгавого шкутильгати» (хворого кашляти, скомороха танцювати і т. ін.), відрізняючись у плані реалій, збігаються у логіко-тематичному плані. Тексти-синоніми можуть являти собою географічні, етнічні, історичні та інші варіанти.
У фольклорі різних народностей зустрічаються і досить точні образні збіги. Порівняймо українське прислів'я «Як корові сідло» з японським «Як мавпі капелюх („ебосі")» або українське «Як небо й земля» з японським «Як хмари й грязюка».
Тексти з протилежним значенням в наслідком протилежних життєвих ситуацій або протилежної оцінки однієї ситуації. «Дружина така, який чоловік»,— каже одне японське прислів'я. «Чоловік починається з дружини»,— заперечує йому інше. Чимало прислів'їв із значенням «ні так, ні сяк» або «все змінюється» відбивають уміння бачити протилежності в їхній діалектичній єдності. Як і в інших фольклорних жанрах, варіюванню і трансформаціям підлягає не тільки зміст тексту прислів'я, але й його форма. Текст може доповнюватися, скорочуватися (паралельно або антитезою), інвертуватися, замінюватися різними синтаксичними, стилістичними та іншими варіантами, підлягати пародійним перекрученням типу: «Не такий страшний чорт, як його діти». Наприклад, популярне японське прислів'я «Для пояса коротке, а для підв'язок довге» після заміни двох слів на співзвучні їм звучить так: «Для чорта коротке, для вовкулаки довге». Крім того, текст прислів'я може стати складовою частиною тексту іншого жанру (пісні, притчі, казки) або взагалі трансформуватися в іншу паремію (загадку, прикмету тощо), тобто він існує не сам по собі, а в співвідношенні з іншими текстами, перш за все того ж таки жанру, потім усього пареміологічного фонду і, нарешті, системи фольклорних жанрів взагалі.
Важливо також враховувати, що даючи модель ситуації, прислів'я водночас виражає наше ставлення до цієї ситуації. Прислів'я «Не согрішиш — не покаєшся» та «Нема прощення для того, хто не помилявся» можуть бути використані як підбадьорення для людини, що випадково оступилася і як іронічна характеристика циніка, що виправдовує свої нинішні й майбутні гріхи. Утративши деякі із своїх функцій, прислів'я та приказки служать сьогодні ефективною зброєю риторики. Універсальні в моделюванні життєвих ситуацій, вони можуть бути сповнені нищівного сарказму («Від надлишку віри рай пролетиш!»), влучних спостережень («Майстер — зразок для неука, а неук — для майстра», «Добро і зло — це рай і пекло»), дивовижної поетичності («Взаємний потяг опадаючих квітів і потоку») метафора любові: як квітам любо пливти в потоці, а потоку — нести їх, так чоловіки й жінки прагнуть бути разом). Народні вислови можуть набувати досить образливого для слухача змісту, наближаючись до дитячих дражнилок. Предметом насмішок можуть бути як окремі риси чужого національного характеру, місцеві звичаї, так і індивідуальна зовнішність. Міцно вкоренилася думка про те, що «в Кіото без міри наряджаються, в Осаці без міри наїдаються, у едосця гроші до ранку не живуть» і т. ін. А кому приємно почути, що в нього обличчя «як у болонки, що тільки-но чхнула», або «як круглий корж з очима та носом». Потрібен великий такт у подібних висловах, коли вони не спрямовані проти самого себе.
Ці та інші обставини вимагають від носія мови не просто афористичної ерудиції, а й знання неписаних і поки що ніким із дослідників не сформульованих правил народної мудрості, деяких універсальних архетипів фольклорного мислення, що сприймаються нами суто інтуїтивно. Ці правила, які народилися ще в безписемний період, давали змогу дуже ємно кодувати найбільш важливу інформацію, добуту предками в боротьбі за існування, і безпомилково передавати її новим поколінням у зовні простих формах. Вчені ж поки що навчилися розшифровувати лише зовсім незначну частину цієї інформації, і тут нас іще ждуть відкриття, які можуть серйозно вплинути на сучасну інформаційну технологію, на наші уявлення про механізми мовного мислення взагалі. Тому і в наш освічений вік навіть у країні комп'ютерного буму, Японії, «наївна» мудрість предків не втратила свого практичного значення, а набула особливої привабливості в очах дослідників, що відбивається в рості числа теоретичних монографій і публікацій фольклорних текстів. Нове знайомство з японського народною афористикою безсумнівно буде корисним і для фахівців, і для широкого кола читачів, які цікавляться традиційною культурою нашого далекосхідного сусіда.
Віктор МАЗУРИК
|
Японські