Кожен народ протягом багатьох століть накопичує життєвий досвід, щоб передати його своїм нащадкам. До виникнення писемності і в ті часи, коли вона лише складалася й була майже недоступна для простих людей (переважна більшість китайців і досі малописьменна), мудрі поради, настанови, цінні й тонкі спостереження за явищами природи, висновки щодо взаємин між людьми, щодо їхніх звичаїв та способу мислення передавалися від батьків дітям у формі влучного короткого вислову або в формі образного звороту, який легко запам'ятовувався.
Пізнавальна цінність китайських прислів'їв та приказок виявляється в тому, що завдяки їм ми бачимо, як стародавні китайці сприймали дійсність. Саме в цих зразках народної творчості відбито основні риси національного характеру, узагальнено багатющий життєвий досвід попередніх поколінь. Окрім цього, китайські прислів'я та приказки відбивають умови життя народу, його історію, особливості духовної культури, географію країни тощо.
На долю китайського народу випали великі випробування. Однак він не лише страждав під гнітом експлуататорів, а й боровся за краще життя. Вся історія китайських династій сповнена боротьби народних мас проти зовнішніх і внутрішніх гнобителів за соціальне й національне звільнення. Боротьба ж ця вимагала таких рис характеру, як колективізм, організованість і сувора дисципліна: «Спільними зусиллями можна й гору Тайшань пересунути», «Якщо народ єдиний, його не перемогти», «Якщо в трьох спільна мета, вони й глину в золото перетворять, якщо мета різна — і золото переведуть на глину». Вихованню в китайцях цих рис національного характеру сприяла також постійна боротьба з усілякими руйнівними «илами природи (за кількістю стихійнихлих Китаю належить одне з перших місць у світі) і, в першу чергу, з водною стихією (з 206 р. до н. є. по 1959 р., тобто за дві з лишком тисячі років, Китай зазнав понад 1050 нищівних повеней). Проте, ведучи мову про національні особливості китайців, слід зазначити, що їхні погляди на життя дещо відмінні від європейських. Зрозуміти їх можна лише в співставленні та порівнянні. «Закохані іспанці,— писав великий китайський письменник Лу Сінь,— щоночі під вікном коханої співають серенади; китайські ж учені та поети звинувачують жінок у тому, що вони самі спокушають чоловіків. Віруючі іспанці спалювали єретиків; китайці ж знаходять щось спільне у всіх релігіях. Коли іспанці здійснюють революцію, вони руйнують храми і проганяють короля, а китайці зберігають церковне майно та ще й дозволяють Пу І протягом багатьох років після революції жити в палаці, так ніби він все ще імператор».
Китайському народу притаманні працьовитість, терплячість, наполегливість, старанність. Всі ці риси національного характеру відбилися у великій кількості прислів'їв та приказок, як от: «Наполегливість і праця успіх приносять», «Мудрець, який лише споглядав, не вартий дурня, що хоч одну річ та своїми руками зробив», «Скільки поту проллєш, стільки й каші з'їси», «Скільки у людини любові до праці, стільки у землі щедрості». Виняткова ощадливість китайців, що виробилась через багатовікову жорстоку експлуатацію і злиденне життя, теж відбилася в прислів'ях та приказках: «Краплина до краплини — і річка буде, зернина до зернини — і повний кошик буде», «Не навчишся порядкувати малими грішми — великі не прийдуть».
Крім того, невибагливість, помірність у всьому, вміння пристосуватися й мати втіху від життя — теж риси національного характеру китайців, риси, поява яких була зумовлена як суворою боротьбою зі злигоднями, так і конфуціанською філософією, що закликала не вбачати щастя в матеріальному достатку. Про це свідчить цілий ряд прислів'їв та приказок: «Голодному легко приготувати собі страву», «Багато їстимеш — не відчуватимеш смаку, багато говоритимеш — слова ціну втратять», «Новий одяг ший лише тоді, коли зайві гроші є» та інші.
Добре відома та роль, яку відіграли давньокитайські соціально-філософські та релігійні вчення у розвитку китайського суспільства. Протягом багатьох століть великий вплив на духовне життя народу мали «три вчення», або «три релігії»: конфуціанство, даосизм та буддизм.
І все-таки китайців, як це не дивно, називають нерелігійним народом. В Китаї траплялося, що віруючі лаяли богів, плювали на них, викидали зі святих місць, навіть розбивали священних ідолів. Саме тому в багатьох китайських прислів'ях та приказках звучать антирелігійні мотиви: «Хто ліпив фігуру Будди, кланятися їй не буде», «Хто ближче до храму, той сміється над богами», «За гроші й бога купити можна».
Лицемірство й підлість були невід'ємними рисами майже кожного китайського чиновника. «Якщо гроші, підступ, інтриги,— писав свого часу французький оглядач Жан Род,— є головними засобами, за допомогою яких мандарин досягає свого високого становища, то не останнє місце в ньому належить також його глибокому лицемірству й цілковитій відсутності особистих переконань». Удавана ввічливість і «благородні манери» не заважали чиновникам грабувати простих людей, обкрадати казну, брати хабарі.
Панівні верстви, духовенство й чиновники споконвіку привчали простих китайців до невибагливості, покори й послуху, до обожнювання своїх правителів, але народ знав, чого варті багатії: «Той, хто багатство любить, про честь не піклується», «Той, хто мріє стати чиновником* схожий на мишу, той, хто вже став, схожий на тигра», «Бути завжди біля імператора — однаково що з тигром спати».
У гущі народу століттями визрівав протест проти всілякого гніту й несправедливості, проти брехні й лицемірства, протест, що яскраво виявився в усній творчості, де понад усе цінується чесність, правдивість, доброта: «Серце чесної людини на дзеркало схоже», «Найбільша доброта — любов до людини »> «Коли гине леопард, шкура залишається,, коли помирає людина, залишається ім'я». І саме такий підхід до моральних цінностей визначає справжнє обличчя китайського народу, робить його творчість близькою й зрозумілою для інших народів.
В стародавні часи китайці пробували пояснювати навколишній світ за допомогою всіляких міфів та легенд. Значне місце у світосприйманні китайського народу займала віра в існування всіляких духів, а крім цього, в цій країні був дуже розвинений культ предків. Поняття, пов'язані з культом предків і з вірою в духів, увійшли до складу багатьох китайських прислів'їв та приказок: «Від злого духа нікуди не сховаєшся», «Якщо не допомагав батькам, поки вони були живі, то даремно приносити жертви після їхньої смерті», «У шістдесят риків не мати внука, все одно що старому дереву не мати коріння».
Згідно з філософією культу предків, смерть споконвіку була нічим іншим, як поверненням людини в лоно землі — праматері всього довколишнього світу. Таким чином, на думку китайців, людина не щезає, а лише переходить в інший стан. Китаєць, вихований на почутті схиляння перед мертвими предками, завжди гаряче любив рідну землю, батьківський дім і свою родину, куди б не кидала його доля й скільки б років не довелося йому жити на чужині. Це теж відбилося в народних прислів'ях та приказках: «Вода з рідного місця — свята, земля з рідного місця — золото», «Не страшні дереву сильні вітри, якщо його коріння глибоко в землю проникло».
Пієтет до далекої минувшини, схиляння перед висловами мудреців, прагнення якнайповніше і якнайретельніше фіксувати всі події — все це за довгі тисячоліття сприяло появі величезної, справді неосяжної кількості першоджерел, які містять в собі найрізноманітніші відомості про життя країни та народу. Китайці завжди шанобливо ставилися до писемних знаків (ієрогліфів), тому навіть простий папірець, на якому були написані які-небудь ієрогліфи, вони вважали священним. Внаслідок цього в Китаї склався своєрідний культ друкованого слова, культ книжки, культ знання як прояву найвищої мудрості. Непохитна віра в правдивість книжок, благоговіння перед їхніми авторами — все це сприяло виникненню таких прислів'їв і приказок, як: «Краще залишити синові одну книжку, ніж горщик золота», «Уперше прочитана книжка — це зустріч з новим приятелем, а прочитана вдруге — побачення з давнім приятелем», «Учитись — однаково що гребти проти течії: тільки перестав — і тебе понесло назад».
У більшості зразків народної мудрості Китаю об'єктами порівняння є представники флори й фауни, географічні назви, власні імена, різні побутові реалії тощо. Особливу популярність у китайського народу має дракон, якого можна розглядати як символ зародження китайської нації, як початок її культурного розвитку. Перші зображення дракона було виявлено на орнаментовці бронзових жбанів з епох Шан та Чжоу (XVII—V ст. до н. є.). Ця священна істота, яка втілювала в собі найвищу велич і войовничість, була створена уявою китайського народу відповідно до його естетичних поглядів та ідеалів.
Найгарнішим птахом у китайців вважався міфічний фенікс. Пір'я в нього було п'яти кольорів, що означало п'ять основних чеснот: людяність, обов'язок, порядність, вірність та знання обрядів. Походження птаха фенікса китайці традиційно пов'язували з сонцем та вогнем, тому він символізує тепло, невід'ємне від літа та доброго врожаю.
Отже, не випадково, що образи дракона й птаха фенікса використовуються в китайських прислів'ях і приказках: «Коли в'ються дракони, найбільше перепадає черепахам, рибам і креветкам», «Коли фенікс сідає на сідало, то робить він це гірше, ніж курка», «І в воронячому гнізді може вилупитися фенікс». У багатьох китайських прислів'ях та приказках об'єктом порівняння служить слово «тигр». Якщо серед водоплавних істот у міфах і легендах перше місце належить драконові, то з-поміж тварин, які живуть на суші, головним вважався тигр — символ влади, суворості, відваги, жорстокості.
Тигрячу голову малювали на щитах у воїнів; її вирізали на дерев'яних брамах фортець, щоб залякати ворога. Зображення тигра, вигаптуване на одязі військових, було знаком розрізнення чину. В давні часи китайські воїни, напнувши на себе тигрячі шкури, кидалися на ворога з дикими вигуками, що нагадували ревіння тигра. Люди вірили, що тигра бояться навіть злі духи, тому голову цього хижака малювали на стінах будинків і монастирських мурів, гаптували на дитячому одязі.
Образ тигра часто зустрічається в китайських прислів'ях та приказках: «Поки не проникнеш у лігво тигра, тигренят не матимеш», «Тому, хто їде на тигрі, важко спішитися», «В одному лісі два тигри не вживуться», «Бити мертвого тигра — видавати боягузтво за хоробрість».
Окрім дракона, птаха фенікса й тигра, в прислів'ях та приказках зустрічаються назви інших представників китайської фауни: «Удаву слона не проковтнути», «Кривонога черепаха й тисячу верст проповзе», «З одного буйвола двох шкур не здереш», «В маленькій норі не спіймаєш великого краба», «Павич клопочеться про свій хвіст, людина має клопотатися про свою честь».
До складу китайських прислів'їв та приказок входить велика кількість флористичних назв: тут є назви дерев, чагарників, сільськогосподарських культур, овочів, фруктів. Сюди можна віднести також прислів'я й приказки, пов'язані з національною китайською кухнею. Річ у тім, що основним у харчуванні китайців є продукти рослинного походження. В той час, як у європейській кухні овочева приправа є гарніром до м'яса чи риби, в китайській кухні, навпаки, роль гарніру виконують м'ясні та рибні страви. Рис для більшості китайців — це основний продукт харчування. .Тому, коли вони хочуть сказати про дорожнечу чи про важкі життєві умови, то здебільшого вживають прислів'я: «Ціна рису дорівнює ціні перлів, ціна хмизу — ціні коричневого дерева».
Стародавні китайці вірили, що одним із місць, де жили духи, були дерева, тому дерева часто вважали священними. їм приписували особливі якості і складали про них легенди, які набували широкого розповсюдження в народі. Вічнозелена сосна, наприклад, вважається символом довголіття та високої моральної чистоти. Але особливо китайці люблять вербу, що зустрічається в багатьох районах країни. В буддійських віруваннях верба символізує лагідність та прихід весни, її краса, гнучкість і тендітність оспівані великими китайськими поетами, втілені на полотнах видатних китайських художників. Верба в Китаї протягом багатьох віків вважалась також символом жіночої вроди, ніжності й чистоти.
Великою любов'ю в Китаї спрадавна були оточені квіти персика та лотоса: споглядаючи їх, китайці діставали естетичну насолоду.
Подібна символіка часто унеможливлює дослівний переклад зразків народної мудрості, що також є доказом їхньої національної своєрідності. З цієї причини прислів'я та приказки типу «Зів'яла квітка й зламана верба» (про жінку, що стала повією) до збірки не ввійшли. Однак є чимало прислів'їв та приказок, в яких наявні флористичні назви: «Верба скоріше потоне, а на гору не підніметься», «Сосна зачахне від спеки, а до води не спуститься», «Долька апельсина така ж смачна, як і увесь апельсин», «Гарбузам більше посуха подобається, фінікам — дощ», «Баклажани чим більші, тим ніжніші».
Багато китайських прислів'їв та приказок побудовані на антроповімах, тобто на певних іменах чи прізвищах. Це свідчить про те, що вони виникли на основі національного матеріалу. Введення до складу прислів'їв та приказок власних імен допомагає передавати загальне через конкретне. Завдяки цьому такі вислови можуть бути вжиті стосовно багатьох однотипних явищ: «Є старий Ван — його не люблять, немає старого Вана — за ним скучають», «Хоч і негарна Му, та з чеснотами, хоч і чарівна Сі, та з вадами», «Коли людей багато, серед них знайдеться хоч один Хань Сінь».
Певна частина китайських прислів'їв та приказок побудована на топонімах, тобто на назвах населених пунктів, гірських вершин, річок та ін., що теж є ознакою їхньої національної своєрідності. Наприклад: «На коні можна завоювати Піднебесну, але правити нею з коня неможливо», «Смерть буває тяжчою за гору Тайшань і легшою від лебединого пуху», «Янцзи ніколи не поверне назад, людина не поверне собі молодість».
Серед об'єктів порівняння в китайських прислів'ях та приказках інколи зустріг чаються компоненти загальнокитайсько-го фонду — назви різних побутових реалій: «Перед коровами на ціні не грають» (цінь — невеликий за розміром національний струнний інструмент на зразок лютні, має від п'яти до семи струн), «Якщо весь час збирати по піщинці, то й пагоду можна збудувати» (пагода — буддійська меморіальна будівля та сховище для реліквій. Перші пагоди з'явилися в Китаї на початку нашої ери), «Кого носять у паланкіні, той горя не знає» (паланкін — ноші у вигляді крісла або ложа, прикріпленого до двох довгих жердин, кінці яких лежать на плечах у носіїв).
Отже, китайські прислів'я та приказки мають яскраво виражену національну своєрідність. Історія їхнього створення, відбору та шліфовки — процес складний. Він включає в себе як постійне накопичення життєвого матеріалу, так і розширення тематики, що було наслідком розвитку самого життя. І справді, в цих перлинах мудрості відбито все те, чим жив китайський народ протягом віків. Тут є і повний набір етнографічних реалій: знарядь праці, елементів одягу та побуту; і всебічна характеристика географічного становища Китаю з його ландшафтами, кліматом, тваринним і рослинним світом; і спогади про історію країни, про історичних осіб; і відгомін найстародавніших релігійних та соціально-філософських поглядів; і картини життя сучасного китайського суспільства.
У пропонованому читачеві збірнику подані головним чином стародавні китайські прислів'я та приказки, які є однією зі складових частин багатющого китайського фольклору.
Володимир Мясников
Китайські
Відгороджений з давніх-давен від усього людства високим кам'яним муром, Китай завжди був овіяний романтичним серпанком і незмінно привертав до себе увагу чужоземців. Це — одна з найстародавніших країн світу. Відомо, що в басейні річки Хуанхе первісні люди жили ще 600 тисяч років тому. За багатовікову історію свого існування працьовитий, талановитий китайський народ зробив великий внесок у скарбницю світової культури, науки й техніки. Філософія, література, мистецтво, астрономія, математика та медицина були тут розвинуті ще в стародавні часи. За кілька сторіч до нашої ери китайці вже вміли виплавляти мідь та чавун, добувати вугілля й мармур. Ще в VII ст. до н.є. вони винайшли компас та вимірювач пройденої відстані. Було також винайдено порох і сейсмограф. Понад дві тисячі років тому в Китаї з'явився папір, розпочалося книгодрукування. Ще раніше, приблизно в XVII ст. до н. є., виникло ієрогліфічне письмо, яке стало основною писемною мовою народів Далекого Сходу та Швденно-Східної Азії й збереглося в Китаї до наших днів. У Китаї з часів сивої давнини чай найкращих сортів парував у чашках з найвитонченішої порцеляни, і його аромат супроводжував китайців із покоління в покоління. Медицина також досягла значних успіхів у Китаї ще в ті часи, коли в багатьох інших народів світу панувало знахарство.