Таджицький фольклор своїм корінням сягає в глибоку давнину. В усі часи у ньому відбивався трудовий та соціально-історичний досвід народу, його спостереження над життям і явищами природи, його думки, мрії, сподівання. Основними жанрами усної народної творчості епохи первісного суспільства були міфи, алегоричні сказання, легенди, обрядові пісні. У рабовласницький період завдяки розвитку трудової діяльності людини, а також під впливом боротьби проти вторгнень греків і арабів, нападів тюркських племен, монгольського нашестя жанри і особливо тематика таджицького фольклору дуже змінилися.
В ньому переважають теми героїзму, патріотизму, згуртованості й людяності. Так виникає героїчний епос — героїчні поеми (дастани) «Шахнаме» і «Гурзод».

• Читати більше про таджицькі прислів’я та приказки
  • Найвищого розквіту героїчний епос до-сяг у період формування таджицького народу і виникнення його державності в IX—X століттях.
    В епоху феодалізму жанри й тематика таджицького фольклору ще більше урізноманітнюються. Збагачується і розширюється зміст народних історичних пісень, інтимної і соціальної лірики (лі-рико-романтичні сказання «Віс і Рамін», «Вамік і Азра», «Шірін і Фархад», «Та-хір і Зухра»), афористичної і дидактичної поезії, казок («Бахтійорнаме», «Ха-тамнаме», казки «Тисячі і однієї ночі»), анекдотів і загадок. Персонажами у них виступають соціально-конкретні людські образи: знедолені трудівники, нещасні закохані, жорстокі й лицемірні правителі. Фольклор двох попередніх епох створювався на стародавніх мовах — пехлевійській, согдійській, хорезмійській, бактрійській та інших, а фольклор епохи феодалізму створювався вже на дарі, яка є спільною історичною основою трьох сучасних мов — таджицької, перської і дарі-кабулі. Тому таджицький фольклор набув поширення в Середній Азії та за її межами, збагативши скарбницю усної творчості різних народів. Політичні, економічні й культурні зв'язки таджиків із сусідніми народами сприяли проникненню в його усну народну творчість образів і сюжетів з фольклору давніх іудеїв (легенда «Юсуф і Зулей-ха»), з арабського фольклору (легенда '•Лейлі і Меджнун» та деякі казки «Тисячі і однієї ночі»), з індійського фольклору (байки «Каліли і Дімни» й окремі казки «Тисячі і однієї ночі»), з фольклору тюркських народів (епос «Гуруг-лп» та «Алпамиш»).
    Визначні творці класичної персько-таджицької літератури зверталися до усної народної творчості, запозичували її досвід, творчо використовували її засоби, образи, черпали в ній натхнення. Так суто народний жанр рубаї, який увійшов у писемну літературу ще в IX столітті, набув дальшого розвитку у творчості ряду поетів, а рубаї Хайяма, Вобо Тахіра, газелі Хафіза і Хілолі, афоризми Сааді, переходячи з вуст в уста, набувають варіантності і починають жити за законами усної народної творчості. Народні сказання «Шірін і Фархад», «Та-хір і Зухра», дастани «Шахнаме» і «Гурзод» («Гуругли» — пізніший варіант), казки «Тисячі і однієї ночі», зазнавши літературної обробки, повернулися до народу.
    Одним з найпоширеніших і найдавніших жанрів таджицького фольклору є прислів'я та приказка. Вони відіграють важливу роль у художньому осмисленні дійсності, відзначаються глибиною думки, лаконізмом, образністю. Чимало таджицьких прислів'їв та приказок з'явилося в далекому минулому. В них зустрічаються образи, пов'язані з давніми домусульманськими віруваннями. Найдавніші прислів'я записані бактрійською мовою ще за часів Алек-сандра Македонського (IV століття до н. є.). Вони здебільшого філософічні й мають метафоричний характер: «Глибока річка тихо тече», «Полохливий собака гавкає голосно».
    Переважна більшість таджицьких прислів'їв та приказок виникла в часи єдиної іранської культури і створювалася на спільноіранській мові — дарі. Ось прислів'я, які зустрічаються в літературі X ст.: «Пшеницю посієш — пшеницю збереш, ячмінь посієш — ячмінь збереш», «Сонця полою не закриєш». Ці прислів'я й приказки існують на таджицькій і перській мовах. Архаїчні елементи мови дарі помітніше виявляються у таджицьких прислів'ях. Дослідник іранського фольклору X. Корогли так пише про це: «...Нам здається, що у таджицькій мові прислів'я та приказки зберегли більшу близькість до мови дарі, особливо у лексиці, тим часом як у перській мові майже всі вони модифікувалися відповідно до нових правил сучасної мови». Ще однією характерною рисою таджицьких прислів'їв та приказок, яка відрізняє їх від перських, є тюркські лексичні запозичення. В основному це запозичення з узбецької мови. У таджицьких і узбецьких прислів'ях та приказках простежуються не лише мовні взаємовпливи, а й складний двосторонній процес, який призвів до зближення певної частини таджицьких і узбецьких прислів'їв та приказок не тільки за лексичним складом, але й за змістом і побудовою («Той, кого ужалила змія, і рябого мотузка боїться», «Багато слів — вантаж для ослів»).У цих прислів'ях та приказках яскраво виявляється спільність традицій, світогляду й культури обох народів. Але це стосується тільки спільного
    еків дуже своєрідні й мають власні шляхи розвитку.
    Трапляються й таджицько-арабські паралелі, це переважно переклади з арабської мови, пов'язані з релігією ісламу («Бог любить терплячих»). Але є чимало побутових прислів'їв та приказок, які цілком збігаються в обох мовах («Найкраща відповідь дурневі — мовчанка»). До речі, вони є і в перській мові. X. Ко-рогли висловлює думку, що такі прислів'я та приказки проникли в арабську мову в ранній період знайомства арабів з іранською культурою. Трапляються цікаві випадки буквального збігу прислів'їв та приказок у таджицькій, перській, українській і російській мовах («Дарованому коневі в зуби не дивляться»). Або ось такі збіги в таджицькій, узбецькій, українській і російській мовах («Ворон воронові ока не виклює»). Звичайно, такі збіги запозиченням чи впливом пояснити важко. Близькі чи однакові за змістом прислів'я та приказки кожен народ творив самостійно, і це свідчить про подібність у цих народів життєвих ситуацій, практичної діяльності, історичних умов.
    Як і інші жанри таджицького фольклору, прислів'я та приказки здавна привертали увагу творців писемної літератури. Такі видатні персько-таджицькі поети-класики, як Рудакі, Хафіз, Сааді, Носір Хісроу, Нізамі й поети пізніших часів, широко використовували прислів'я та приказки у своїй поетичній творчості. У свою чергу висловлювання й афоризми наипопулярніших серед народу поетів згодом злилися з народною творчістю. «Немає потреби уточнювати,— зауважує X. Корогли,— кому належить пріоритет у творенні цих прислів'їв та приказок — поетові чи народові. Важливий той факт, що багато широко популярних прислів'їв та приказок, на яких помітні явні сліди поетичної обробки, побутують у народі так само, як і їхні фольклорні паралелі».
    Лишилися в активному фонді й широко використовуються нині й старі, традиційні прислів'я та приказки, перейняті високою народною мораллю, почуттям любові до рідної землі, патріотизму, дружби. Вони наповнилися новим змістом і сьогодні звучать по-сучасному.
    Вивчати прислів'я та приказки іранських народів почали в Росії ще у дореволюційний час. Ось один із перших збірників, який вийшов у Москві: М. А. Г а-фаров и Вл. Гордлевский. Пер-сидские пословицм. М., 1913. Прислів'я зібрав відомий іраніст М. А. Гафаров, а транскрипція, переклад і коментарі належать В. О. Гордлевському. Але по-справжньому займатися вивченням таджицьких прислів'їв та приказок почали після Великої Жовтневої соціалістичної революції. Першим виданням радянського часу був збірник: Карім-8 а д є X. Таджицькі прислів'я та загадки. М.—Л., 1931 (тадж. мовою). Згодом вийшов збірник: Таджицькі прислів'я та приказки. Зібрав та уклав В. Асрорі. Сталінабад, Тадждержвидав, 1956 (тадж. мовою). Два видання витримала книга: Персидские пословицм и поговорки. Со-ставленпе, перевод, введение и коммен-тарпи X. Короглм. М. (1961, 1973). Зараз у Таджикистані здійснюється видання тритомного «Словника таджицько-пер-спдських прислів'їв, приказок та афоризмів». Упорядник його відомий лексикограф М. Фазилов. Перший том вийшов у видавництві «Ірфон». У республіці над збиранням і вивченням таджицьких прислів'їв та приказок плідно працюють відомі фольклористи Р. Амонов, В. Асрорі, Б. Тілавов, Е. О. Шварц.
    Збірник «Таджицькі прислів'я та приказки» є першою спробою ознайомити українського читача з прислів'ями й приказками таджицького народу. До нього ввійшли найпоширеніші зразки, які дають уявлення про різні сторони життя таджиків на різних етапах історичного розвитку і в основному охоплюють риси їхнього національного характеру та особливості психічного складу. Він укладений за тематичним принципом, хоч таке розміщення дещо умовне, оскільки багато прислів'їв та приказок мають і пряме, й переносне значення і можуть бути введені в різні тематичні групи на однакових підставах.
    Таджики проводять чітку жанрову межу між прислів'ями та приказками і називають їх різними термінами. В українських перекладах цей матеріал не розмежовується відповідно до того, як це робиться в мові оригіналу, тому що при перекладі не завжди вдається зберегти структуру і тип таджицького речення. При укладанні збірника було використано такі джерела: В. А с р о р і . Таджицькі прислів'я та приказки. Сталіна-бад, Тадждержвидав, 1956 (тадж. мовою); М. Фази лов. Словник таджицько-персидських прислів'їв, приказок та афоризмів, т. І. Душанбе, «Ірфон», 1975 (тадж. мовою); М. Фази лов. Вибрані таджйцько-персидські прислів'я та приказки. Душанбе, «Доніш», 1976 (тадж. мовою); Я. І. Калонтаров. Таджицькі прислів'я та приказки у порівнянні з узбецькими. Душанбе, «Доніш», 1969 (тадж. і узб. мовами); Я. І. К а л о н т а-р о в. Таджицькі прислів'я та приказки в аналогії з російськими; Словник таджицької мови у 2-х томах. За ред. М. М. Шукурова, В. А. Капранова, Р. Хо-шіма, М. В. Масумі. М., «Советская инцыклопедия», 1969; Таджицько-росій-сьеіш словник. За ред. М. В. Рахімі та Л. В. Успенської. М., 1964; прислів'я та приказки, що друкувалися в журналах «Тоджпкістон» (1957, 1962), «Шаркі Сурх» («Червоний Схід», 1958, 1964) та в газеті «Маоріф ва маданіят» («Освіта і культура», 1960, 1961, 1964, 1968). Значення художніх перекладів у процесі ознайомлення з культурними надбаннями братніх народів, безумовно, велике. Особливо корисні переклади з усної народної творчості. Фольклорні твори, як творіння суто народні, вводять читача в глибини духовного світу народу, ведуть по щаблях його багатовікової історії, розкривають характер цілого народу. Сподіваємося, що цей збірник буде внеском у справу популяризації усної народної творчості таджиків на Україні.
    Олександр Шокало