З часом метафоричність деяких давніх афоризмів стерлася, і в сучасній мові іврит вони сприймаються як буденні вислови. Колись урочисте «І розверзлися хлані небесні» тепер просто означає «почалася злива». А така фраза: «І розверз Господь уста ослиці» — відповідає українській «Ох і розбазікався!»

Макаронічне поєднання двох стилів — біблійно-піднесеного і приземлено-побу-тового здало використовував у своїх творах Шолом-Алейхем. Згадаймо, наприклад, гумористичні монологи Тев'є-молочаря з рясними вкрапленнями давньоєврейських слів і висловів, сенсу яких Тев'є або не розуміє, або навмисне витлумачує по-своєму, часто-густо діаметрально переінакшуючи зміст, чим досягається комічний ефект.

Деякі давні вислови вживаються носіями мови ідиш без перекладу, що надає їм урочистого, а іноді, навпаки, зниженого звучання. Порівняймо, наприклад: «гам зо летойве!» («все це на краще!») або ж «хохем балайло» (букв, «розумний уночі» — ірон. «дурень»). Інші ж побутують паралельно у двох мовах, і часом важко сказати, у якій з них вони з'явилися вперше. Ось кілька прикладів такого паралельного вживання: «на одній нозі» — тобто «дуже швидко» («ал регел ахат» — іврит; «аф ейн фус» — ідиш); «сказано — зроблено» («омер вео-се» — іврит; «гезогт ун гемахт» — ідиш). Другий ие менш потужний струмінь утворюють прислів'я та приказки, що виникли в останнє тисячоліття на ідиш. їхні персонажі — звичайні мешканці вбогих єврейських містечок: ремісники, дрібні крамарі, бадхєии, балагули, кантори, цадики і шамеси (пояснення цих та деяких інших слів та реалій читач знайде в кінці книжки).

Прислів'я та приказки на ідиш яскраво відображають життя й побут євреїв-трударів у гетто литовських та польських містечок, у «смузі осілості» дореволюційної Росії. У них відбито поневіряння простих людей, які відчували на собі подвійне ярмо — соціальне й національне. «Важко бути євреєм» — констатує одне прислів'я. «Народився євреєм — пропав» — вторує йому інше. «Єврейські заробітки — журба та стогін, а щастя — солдатчина» — говориться в третьому. Переважна більшість прислів'їв сповнена співчуття до бідного люду, до трударів, які не можуть звести кінці з кінцями: «Швець ходить без чобіт»; «Коли бідняк їсть курку, то хворий або він, або курка»; «Злидар радіє, коли непритомніє»; «Коли ридає злидар? Коли запрошений на два весілля в один день»; «Сміюсь — бо мені хочеться плакати». Оцей сміх крізь сльози, сумний гумор, самоіронія є неодмінною рисою єврейських прислів'їв. Саме сміх, іронія, гумор на протязі віків допомагали пережити найбільші лиха, не дали занепасти духом, загинути.

Лейтмотивом через багато прислів'їв проходить протест проти соціального та національного гноблення: «Ціле місто до Сибіру не відправлять»; «У багача совісті не шукай»; «Рабин має найкращі молочні продукти, бо доїть ціле містечко». В численних афоризмах зустрічаємо слово «голес», що означає «вигнання, неволя, діаспора»: «Довгий, як вигнання»; «Спробуй говори, коли язик у неволі». «Чому не приходить Месія? — запитується в одному прислів'ї. І тут же дається сумна, іронічна відповідь: — Тому, що сліпий швець шиє йому черевики». В прислів'ях прославляються кращі людські якості: чесність, доброта, готовність прийти на поміч ближньому, висловлюється сподівання на кращу долю, віра в торжество правди над кривдою, добра над злом.

Деякі єврейські прислів'я та приказки, очевидно, вже відомі читачеві, бо вони спільні для багатьох народів. Наприклад, такі: «Надією ситий не будеш»; «Дурна голова не сивіє»; «Що в когось — то гарне»; «Ложкою моря не вичерпаєш»; «Добре там, де нас нема»; «Час — найкращий лікар» тощо. Тут варто мати на увазі, що відбувалася й відбувається дифузія (взаємопроникнення) фольклорів різних народів, цілком природні повтори. Та я переважно намагався відбирати те, що хоч і схоже семантично, але має якусь іншу форму, бажано — з самобутнім національним забарвленням: «Його вуста й серце однакові» (пор. «Що на умі, те й на язиці»); «Хапатися за обидва кінці вірьовки», «Танцювати на двох весіллях» (пор. «Гнатися за двома зайцями»); «Лисина з усіх боків» (пор. «Куди не кинь, а наверх дірою»); «Вони ростуть на одній стеблині» (пор. «Одного тіста книш»); «Почав про глечик, а закінчив про бочку» (пор. «Почав за здоров'я, а кінчив за упокій»); «Він свої зуби сам може порахувати» (пор. «Не в тім'я битий»); «Корова їсть конюшину — ходором ходить горище» (пор. «Багато галасу з нічого»).

Складніше з прислів'ями та приказками, які мають ідіоматичне звучання або є такими, де в оригіналі наявна певна «гра» слів. Так, скажімо, важко збагнути весь підтекст прислів'я «Кінь об'їздив увесь світ і вертається до свого стійла тим самим конем», не знаючи, що єврейське «ферд» означає не лише «кінь», а й «дурень». Отже, сенс тут такий, що дурень, об'їздивши весь світ, лишається дурнем. Або візьмімо приказку «Сховай руки на суботу». Євреї, обізнані з приписами іудаїзму, які забороняють виконувати будь-яку роботу в суботу, розуміють, що це означає нічого не робити. Цей вислів має, крім того, інше значення: «Не лізь у бійку!» Ось іще дві характерні приказки, пов'язані зі святкуванням суботи: «Добра мені субота без хвоста!» (тобто «без курки на святковому столі»); «Сам собі влаштував суботу» (мається на увазі «поставив себе у виняткове становище»).

Щоб зрозуміти прислів'я «В Межиріччі багатії не вмирають», треба навести анекдот про багатія, який на смертній постелі вдався по допомогу до «знахаря» і той порадив йому поїхати до Межиріччя, де «ще досі не вмер жоден багатій» (мабуть, з тієї причини, що багатіїв у тому містечку взагалі ие водилося). Приказка «Хто із Немерова, той не з Ге-берова» побудована на грі слів («не-мен» — «брити» і «гебн» — «давати»). Прислів'я «Відколи зруйновано Священний храм, радість не може бути повною» відсилає нас до конкретної історичної події — зруйнування Єрусалимського
храму.

В додатку до журналу «Советіш Гейм-ланд» («Радянська Батьківщина») — «Юнгвалд» («Молодняк»), М5 2, 1989 р.— надрукована стаття відомого мовознавця Урієля Вайнрайха «їдиш — ключ до єврейського життя», де знаходимо цікаві спостереження з приводу деяких єврейських фразеологізмів та їх співвідношення з історією єврейського життя. Так, автор вважає, що вислів «навіть якщо його пектимуть і підсмажуватимуть» вказує на методи інквізиції в середні віки. Вислів «за часів короля Собесько-го» (тобто «в давнину») належить до доби польського короля Яна III Собесь-кого, який уславився своїми численними воєнними походами. «Вчинити з кимось по-турецькому» (тобто «підкласти комусь свиню») — в цій ідіомі відбито сумний досвід життя євреїв під владою турків. Джерело давнього вислову «везти солому в Єгипет» — Біблія. Хіба є щось більш недоцільне, ніж везти солому до Єгипту, де її використовують євреї на виготовлення цегли для фараонових пірамід? Приказка «багатий як Койрах» відсилає нас до талмудичної легенди про багатство левіта Койраха, який повстав проти Мойсея в пустелі і якого було покарано тим, що під ним розверзлася земля.

«Ідиш,— на думку дослідника,— не лише відбиває реальність життя євреїв, він був також важливим засобом створення єврейської культури. Величні заповіді єврейської релігії залишилися б у книгах чи в головах учених, якби вони не поширювалися в народі проповідниками — магідами. Займаючись тлумаченням закону, магіди створили свою усну літературу на ідиш. Якщо мають рацію ті вчені, які вважають, що мислення людини йде за асоціаціями і категоріями, притаманними його рідній мові, то в такому разі, можливо, важить те, що на ідиш поняття «краса» означає такояі «духовність». Так, «а шейнер їд» може означати не лише «гарний єврей», а й «шановний, авторитетний», так само як «а гутер їд» («добрий єврей») може означати також «святий, благочестивий».

Хочеться зупинитися ще на кількох прислів'ях, бо без коментаря читач не зрозуміє їх до кінця або ж витлумачить неправильно. Прислів'я «У брехні немає ніг» означає, що брехня буде розкрита. Сенс приказки «Дочка — в біді, син — після смерті» полягає в тому, що за релігійними приписами син після смерті батька повинен цілий рік читати заупокійну молитву «кадиш». «Краще дати дитині теплою рукою, ніж холодною» — тобто «краще поділити майно за життя, щоб діти не виглядали на батькову смерть, дожидаючи спадщини». «Він майстер звести стіну зі стіною» (тобто «набрехати казна-що»). «Не клади собі пташок за пазуху» («не сподівайся даремно»). «Відшмагали, та ще й примусили поцілувати різку» (тобто «завдали подвійної кари»). «Пішов, як дівчина з танців» (тобто «кинув із зневагою якусь справу, не довівши її до кінця»). «Він відклав ножиці і праску» (тобто «припинив якусь діяльність»).

У 1961 році в Польщі вийшла друком невелика, але вагома змістом книжка «Премудрості єврейські», де в перекладі польською мовою опубліковано чимало зразків єврейського фольклору, в т. ч. жартів, дотепів, загадок, прислів'їв та приказок. У передмові до збірки її упорядник і перекладач Александр Дрожджииський так характеризує специфіку єврейського фольклору: «Гумор і дотеп були вірним супутником єврейського життя кожної доби... Дві тисячі років поневірянь і переслідувань утворили ситуацію, в якій євреї почали з покоління в покоління набувати мистецтва дошукуватися комічних моментів у кожній ситуації та іронічного трактування всіляких форм і виявів життя. Дотеп почав ставати ніби щитом у руках безборонних євреїв. Адже ніщо так не ослаблює грізного і сильного ворога, як його осміяння».

Не можу не погодитися з висновками мого польського колеги. Дуже популярні серед народу кумедні, сповнені іскрометного гумору історії, пов'язані з мудрецем і витівником Гершеле з Остропілля, який жив на Україні в другій половині XVIII століття. Дошкульні репліки Гершеле пам'ятають у народі й досі...

На початку другої половини XIX століття в історії єврейської культури сталися великі події. Викристалізувалась нова, сучасна мова, і з'явилась література на ідигя, основоположником якої був Менделе Мойхер-Сфорім, котрий усе свідоме і творче життя провів на Україні: в Житомирі, Бердичеві, Одесі...

Поряд з цим велетнем, «дідусем єврейської літератури», треба назвати всесвітньо відомого Шолом-Алейхема і одного з найвидатніших майстрів слова Іцхока Лейбуша Переца.

Великий єврейський народний письмен-ник-гуморист Шолом-Алейхем якось сказав: «Довга промова навіть видатного оратора іноді приїдається, та ніколи не набридне короткий мудрий вислів, яскрава приказка, влучний афоризм, крилате слово, котрі дають нам безліч добрих порад і приносять усім чимало користі, примушуючи нас серйозно замислюватися...» Справжній художник, Шолом-Алейхем, як ніхто з його сучасників, особливо високо цінував фольклор і щедро користувався цим неоціненним, чистим джерелом народної мудрості.

Шолом-Алейхем не тільки черпав для своїх творів натхнення і силу з народного джерела, а й сам створив безліч неповторних крилатих слів і виразів. Тепер уже важко буває визначити, який афоризм належить перу великого письменника, а які — невідомим, безіменним творцям.

Для прикладу хотілося б навести декілька зразків із створеного Шолом-Алейхемом: «Талант — як гроші: коли він є, то є, нема — то нема»; «Солі багато в магазинах, але мало у фейлетонах»; «Життя — драма для розумного, іграшка для дурня, комедія для багатого, трагедія для злидаря»; «Сміятися корисно. Лікарі радять сміятися». Авторство цих і сили-силенної інших крилатих фраз приписують Шолом-Алейхемові, але вони вже давно стали часткою єврейського фольклору.

Безліч афоризмів і прислів'їв зустрічаємо в творах Менделе Мойхер-Сфоріма, у його безсмертних романах і повістях. Те саме можна сказати і про основоположника нової єврейської драматургії Аврома Гольдфадена, який народився на Україні, в Старокостянтинові, і п'єси якого не сходять зі сцен багатьох театрів світу.

Щоб краще і глибше пізнати народ, його душу, необхідно вникнути не тільки в його історію, побут, традиції, але в літературу, і в його фольклор, цю невичерпну духовну скарбницю, яка створювалася на протязі століть. Все це незліченне багатство не залишається у вузьких рамках одного народу — відбувається взаємозбагачення не тільки літератур, а й фольклору. Адже справедливо відзначається в одній з єврейських приказок: «Незнайоме прислів'я — єврейський талмуд» (в значенні «підручник»).

Принагідно хотілося б звернути увагу на те, що єврейський фольклор дуже близький до українського. Це цілком природно, адже він частково виріс на живодайному українському грунті, на українській землі, де близько тисячі років поряд з українським народом живуть євреї.

Єврейська мова, мова наших предків — ідиш, щедро насичена українізмами, багато в чому схожі українські та єврейські народні пісні, особливо близький один до одного народний гумор, є чимало спільних приповідок, прислів'їв.

Величезний інтерес до єврейського фольклору та поезії виявляли багато українських письменників, поетів. Досить відзначити, що Павло Тичина вивчив мову ідиш, щоб читати в оригіналі єврейську поезію. Тичина переклав чимало творів Ошера Шварцмана, Давида Гофштейна, Іцика Фефера. Щире зацікавлення єврейським фольклором і поезією виявляв Максим Рильський. Остап Вишня високо цінував чудовий гумор Шолом-Алейхема і захоплювався його творами.

Читачі, знайомі з моїми романами, повістями, оповіданнями, можуть запитати мене: як виникла ця незвичайна книжка? А виникла вона також несподівано для мене. Справа в тому, що я багато років збираю перлини фольклорного жанру. Зустрічаючись зі своїми читачами, в численних поїздках і подорожах, прислухаючись до мови людей різних поколінь, я занотовую в своїх записниках найцікавіші крилаті слова й вирази, виписую їх також з різних книжок, які читаю.

Цей збірник єврейських прислів'їв та приказок у перекладі українською мовою — перша спроба якоюсь мірою познайомити читача з невеликою частиною багатющого фольклору мого древнього і мудрого народу. Афоризми — своєрідний літературний жанр. Те, що міститься іноді в довжелезному оповіданні, новелі, можна знайти в лапідарному виразі, в крилатому слові... Тому книжку цю слід читати неквапливо, вдумуючись у кожне слово, вловлюючи всі тонкощі. Вона, мені здається, викличе в доброзичливого читача щирі почуття, усмішку, якийсь спогад. А втім, останнє слово, природно,— за читачем.

Григорій ПОЛЯНКЕР