Прислів'я та приказки — один з найдавніших жанрів вірменського фольклору. Деякі з них відомі ще з V століття, інші (як от «Немає весілля без ослячої голови») сягають корінням в епоху тотемізму, хоча точно визначити період створення того чи іншого прислів'я або народові допитливий розум, широчінь поглядів, реалістичне розуміння явищ життя. З давніх-давен народ передавав у прислів'ях та приказках переважно спостереження над явищами природи, побуту, суспільного життя. У класовому суспільстві прислів'я і приказки стали засобом вияву мислення й світогляду класів. Цим, а також зміною епох, соціальних устроїв, зростанням рівня свідомості й освіти пояснюється суперечливість у трактуванні прислів'ями та приказками деяких форм буття, висвітлення аналогічних явищ у різних площинах («Із грошима — ага(пан), без грошей — слуга», «Хоч і в лахмітті, зате людина»).

• Читати більше про вірменські прислів’я та приказки
  • 
    На думку народу, значимість людини не в її багатстві, а в суспільно-етичних та духовних цінностях. Вони визначають найвищі почуття людини: класову непримиренність, готовність до боротьби за краще майбутнє, патріотизм, мужність, любов, дружбу, дозволяють засуджувати і висміювати лінощі, неробство, пиху, зазнайство та інші вади людини. Незважаючи на те, що важкою працею народу в антагоністичному суспільстві користувалися експлуататори, народ не сприймав працю зі зненавистю, навпаки, звеличував її, бо глибоко переконаний: праця — першооснова добра, прогресу, які живлять життя, праця змінює природу, прикрашає світ, робить людину розвиненою, дружелюбною.
    Як і в інших жанрах творчості вірменського народу, у прислів'ях і приказках відбилися елементи матеріалістичного й діалектичного мислення вірменського трударя що допомагало йому правильно розуміти природу і закони суспільного розвитку («Людина од природи, а не од неба»). Народ чітко визначає своє розуміння того, що природа не визнає застиглого й нерухомого — все змінюється, народжується і помирає («Що не народжується, не помирає»), усвідомлює, що без причини не буває наслідку («Без хмари не буває дощу»). У своєму класовому визначенні народ стоїть на непримиренних, антагоністичних позиціях до всілякої тиранії, поневолення, соціальної омани. Мабуть, саметому образ «цар» у прислів'ях і приказках подано узагальнено, саме тому народ так категорично відкидає «бога», викриває роль церкви як захисниці соціальної нерівності, проповідниці покори й терпіння («Правою хреститься, лівого— краде», «Хто на бога надіється — голодний зостається»).
    Чітко і впевнено відрізняє народ добро від зла в усіх формах життя: кажучи узагальнено, немає таких ланок життя, які не знайшли б свого висвітлення в прислів'ях та приказках. Це й дає змогу нині на основі прислів'їв і приказок скласти уявлення про життя і духовний світ вірменського народу протягом багатьох віків.
    Кілька слів про форму вірменських прислів'їв та приказок. Вони організовуються за синтаксичною будовою, тобто бувають простими або складними, можуть мати різну мету висловлювання — стверджувати щось або, навпаки, заперечувати, можуть бути наділені модальністю, яка виявляється у тоні розповідному, окличному чи запитальному. Композиційно прислів'я розбиваються на дві, три, а іноді й більше частин, кожна з яких, розділена логічним наголосом, становить єдине ціле. Часто прислів'я будуються за принципом зіставлення однієї частини з іншою.
    Форма прислів'їв і приказок щедро виповнюється змістом. Жанрова особливість прислів'їв і приказок із усією їхньою афористичністю дозволяє зробити це так яскраво і повно, як не зробили б цього, мабуть, гори нудних і довгих трактатів.
    Значна роль у художньому оформленні прислів'їв та приказок відводиться ритміці, римуванню, різноманітним засобам звукопису, особливо коли зустрічаються власні імена, які часто використовуються при римуванні: «Ягня з'їв Карапет, винуватий Гайрапет», гра слів: «Лисий Хасан чи Хасан лисий — хіба не однаково?»
    Афористичність, стислість форми обумовлює в прислів'ях та приказках безсполучниковість. Думка при цьому ще більше лаконізувться і водночас спрощується («У воду не ввійдеш — плавати не навчишся»).
    Щедрі порівняння, епітети, метафори прислів'їв та приказок служать засобом вияву словникового багатства вірменської мови.
    Лексика вірменських прислів'їв і приказок відтворює особливі, властиві культурному й історичному ладу вірменського народу поняття соціальні: ага; топоніміку: Єреван, Кохб, Шарур; ономастику: Карапет, Гайрапет, Кіракое, Шушан; речі побуту: карає, палан; страви: хані, пахлава; особливості тваринного й рослинного світу, географічні особливості краю. Те, що у Вірменії були в обігу гроші тих держав, які мали вплив у певних районах країни, засвідчують прислів'я, в яких натрапляємо на такі назви грошових одиниць: абасі — персидська монета, пари — турецька.

    
    Людмила Задорожна